Палац Посейдона - Страница 101

101

— Вілма щаслива, — почулося з динаміка лінгафона.

— Я теж, моя люба, я теж невимовно щаслива.

Ківі підвела голову, глянула на Шарлотту, а потім промовила:

— Вілма додому.

— Цілком згодна з тобою, мала, — усміхнулася Шарлотта, погладжуючи пташку по м’якенькому пір’ячку на шиї. — Я також не можу дочекатися…

Приблизно за півгодини тринадцятеро людей, які врятувалися з «Каліпсо», піднялися на борт «Спрута». Всі, включаючи й самого Ліваноса, здавалися страшенно стомленими. Проте Оскар бачив на їхніх обличчях іще одне — надзвичайне полегшення.

Полегшення від того, що все, нарешті, скінчилося, й вони можуть повернутися до свого звичного світу.

Ліванос уважно поглянув на присутніх.

— Друзі, — вигукнув він, жестом вимагаючи уваги до себе. — Я знаю, всі ви з величезним нетерпінням чекаєте на той час, коли, нарешті, зможете повернутися на батьківщину. Проте прошу вас приділити мені кілька хвилин. Я не затримаю вас довше, будьте певні.

Його голос звучав набагато впевненіше й бадьоріше, ніж колись. Відчувалося, що йому страшенно набридло самотньо сидіти на троні Медитерранії, і зараз із його душі ніби звалився страшний тягар.

— Я, — вів далі Ліванос, — завжди прагнув ощасливити людей, змінити їхнє життя на краще, та замість цього створив страхітливий кошмар. Тому, що я накоїв, немає ні прощення, ані виправдання. Я цілком усвідомлюю, до чого все це призвело. Проте, завдяки вашій допомозі це страхіття, нарешті, закінчилося, я знову став людиною — такою, якою був більше десяти років тому. І хоча я втратив ноги, проте зберіг непорушну віру в людську доброту. Запевняю вас, що цей урок я добре затямив. На все існують свої часи, казали в давнину, і це стосується не лише повсякденного життя, але й усього ходу технічного прогресу. Сліпа віра в техніку є такою ж небезпечною, як і її заперечення. За умови свідомого ставлення до нових знань і відкриттів людство, безперечно, здатне забезпечити собі подальше існування у Всесвіті. — Він несподівано усміхнувся. — Ви, друзі мої, повернули мені те, що я вважав навіки втраченим для себе, — радість і надію, — й за це я вам безмежно вдячний!..

Оскар помітив, як в очах колишнього правителя підводної імперії заблищали сльози.

— А тепер — у дорогу. — 3 цими словами Ліванос розгорнув настінну карту і вказав на південне узбережжя острова Тирасія. — Для вашого повернення я обрав одну затишну бухту, до якої щовечора заходить невеликий рибальський корабель. Його капітан — мій старий приятель. Він прийме вас на борт і доправить на Тіру. Звідти ви зможете добратися поромом до Афін. Будьте певні, що ви повернетеся не з порожніми руками — кожний отримає щедру винагороду. Вам буде вручено чималі суми грошей, тож тривалий час ви не бідуватимете. Проте, якщо хтось із вас побажає залишитися зі мною і продовжити дослідження Світового океану — буду радий! Ми разом займатимемося пошуками слідів давніх культур і вивченням унікальних істот, на нас чекають незвідані землі, далекі континенти й захопливі пригоди. І хоча я не можу обіцяти вам цілковитої безпеки, проте досвід, якого ви набудете, буде справді безцінним, я в цьому переконаний.

В очах у Гумбольдта спалахнув вогник сумнівів.

— Ви, Александре, маєте намір використати «Спрута» як дослідницьке судно?

— А він же й створювався з науковою метою, — відповів Ліванос. — Він був призначений саме для досліджень, перш ніж Дарон забрала його в мене. Моє серце краялося від горя, коли я дізнався, як саме вона використовувала це судно. Та, нарешті, настав час нам покінчити з цією помилкою.

— А що буде з Медитерранією? — запитав учений. — Чи будете ви й надалі керувати містом?

Ліванос заперечно похитав головою.

— Цю сторінку перегорнуто. Надто багато жахливих подій сталося тут. Я відкрию всі шлюзи й дозволю морю поглинути місто, як це колись сталося з Атлантидою. Кристал я візьму з собою на борт — його могутність є надто великою. Я перевезу його в потаємне місце й надійно сховаю. В майбутньому, коли людство досягне більшої мудрості й досконалості, воно зуміє використати його набагато розумніше. — Ліванос із усмішкою глянув на своїх гостей. — А тепер настав час, нарешті, повернути вас на поверхню, до денного світла. Герр Гумбольдт і мсьє Рембо, прошу вас пройти разом зі мною до навігаційної рубки!

Оскар умостився біля ілюмінатора, щоб спостерігати за відплиттям «Спрута». Дивне почуття охопило його. З одного боку, він відчував невимовну радість від того, що назавжди залишає цей світ одвічного мороку, і одночасно засмучувало те, що ніхто й ніколи не дізнається про дива, які відбуваються в морських глибинах.

А, може, минуть часи, і хтось прочитає дивовижну історію про захопливі пригоди, що їх довелося пережити Гумбольдту, Шарлотті, Елізі, Вілмі і йому самому?

Вілма застрибнула до нього на руки й також поглядала у вікно. Спалахнули потужні прожектори, заливши морське дно сліпучо-білим світлом. Колонади та руїни давньої Атлантиди й куполи підводного міста почали віддалятися, щоб незабаром сховатися з очей у тумані одвічного забуття.

«Спрут», набираючи швидкість, стрімко мчав над самим дном. Коли він почав закладати віраж, описуючи прощальне коло над Палацом Посейдона, Оскар устиг помітити внизу самотню людську фігуру. Чоловік пильно придивлявся до підводного судна, проте його очей не було видно за такими ж темними окулярами, як і в Каліостро.

Спочатку Оскар вирішив, що це мажордом, але одразу ж пригадав, що той разом із Големом залишився на дні глибоководної розпадини. До того ж, цей чоловік був набагато вищим і стрункішим, а, до того ж, обходився без скафандра або якогось іншого дихального апарата. Провівши їх поглядом, ця напівлюдина-напівробот змахнула рукою, і лише тоді Оскар помітив на його руці рукавичку.

101