Палац Посейдона - Страница 106

К оглавлению

106

Повз них пропливали будинки, сквери та парки. Голоси пішоходів і гучні крики вуличних торгівців Оскар чув, ніби крізь густий туман. І лише коли під колесами їхнього екіпажу зарипів гравій алей у лісі вздовж берега Плетцензеє, юнакові вдалося хоч трохи дати ладу всім цим спогадам і дивним відчуттям.

Знайомий будинок виник перед ним зовсім несподівано — ніби виринув із гущавини дерев. І раптом Оскару здалося, що він виглядає якось по-новому. Неначе від того, що докорінно змінилося життя юнака, змінився й весь навколишній світ.

— От ми й удома, мій хлопчику, — промовив Гумбольдт, коли карета повернула на під’їзну алею. — Ти дуже гідно поводився у нотаріуса. Я просто пишаюся тобою.

— А тепер ви, нарешті, скажете, що це за сюрприз?

— Тепер уже недовго. Скоро ти про все дізнаєшся сам.

Дивно, подумав Оскар, після всього, що сьогодні сталося, хіба можна його хоча б чимось здивувати? Щось не віриться. Однак йому не довелося довго сушити собі голову над тим, що б це могло бути, — у дверях з’явилися Еліза й Шарлотта. Їхні обличчя сяяли від радості.

— Ну то й що? Все владнали?

— Усе пройшло як по нотах, — урочисто проголосив Гумбольдт. — Оскар виконав моє прохання й погодився бути всиновленим. Тож віднині перед Богом і людьми він — мій син. І закон це підтверджує.

— Це означає також, що тепер ти мій кузен, — промовила Шарлотта, і, незважаючи на удавано веселу посмішку, Оскару здалося, що вона засумувала. — Ласкаво просимо до нашої родини. — Шарлотта з ніжністю обняла його, і хлопець обережно відповів на ці обійми.

І лише в цю хвилину він, нарешті, зрозумів, що для нього означає це всиновлення. Тобто для нього й Шарлотти. Адже в її жилах тече та ж сама кров. На заваді їхньому прагненню одне до одного постала нездоланна перешкода — шлюби між двоюрідними родичами в цій країні заборонені. А відтак розпочати нове життя для нього означало назавжди розпрощатися з мрією про Шарлотту.

От дідько!

Коли дівчина розімкнула обійми, Оскар помітив у її очах сльози. Вона мужньо намагалася приховати від хлопця своє розчарування, та це було марно, адже він її добре знав.

— Твій батько вже повідомив тобі про сюрприз? — усміхнулася Шарлотта.

Оскар кивнув.

— Ну, тоді не варто мучити тебе й далі, — сказав Гумбольдт. — Гості вже прибули?

— Півгодини тому, — відповіла Еліза.

— Які ще гості?

Учений усміхнувся.

— Я випадково дізнався, що перед нашим від’їздом до Греції в тебе виникли невеликі ускладнення. Чи, може, я помиляюся?

Оскар здивувався. Як ці чутки могли дійти до Гумбольдта?

— Пусте, — пробурмотів він, — але ж…

— І тебе виручили кілька молодих людей, твоїх друзів. Вони виявили неабияку мужність, чи не так?

— Ну, звісно…

Гумбольдт розсміявся.

— Ти, мабуть, звернув увагу на те, що в нашому будинку зовсім немає робітників. Елізі доводиться самій виконувати всю хатню роботу, за винятком догляду за кіньми та садовою ділянкою. Тож я вирішив найняти ще декого, хто б їй міг допомагати. Прибирання, прання, приготування їжі, закупівля продуктів — загалом, повсякденний клопіт. А оскільки ти знаєш, що я не дуже довіряю малознайомим людям, тому й хочу, як то кажуть мисливці, одним пострілом убити одразу двох зайців. А, якщо вже бути зовсім точним, чотирьох.

Учений обернувся до дверей. У напівтемряві холу він помітив якісь силуети — пару високих і пару трохи нижчих на зріст. Один із них явно належав зовсім молоденькій дівчині.

Оскару перехопило подих.

— Але ж це…

— Саме так. Перед тобою наші нові робітники: Лєна, Віллі, Мицик і Берт. Біжи, мій хлопчику, привітайся зі своїми приятелями!

Четверо підлітків зробили кілька нерішучих кроків і вийшли з тіні. Відчувалося, що вони поки що трохи ніяковіють у цьому розкішному будинку, проте на їхніх обличчях сяяли широкі посмішки.

Лише на якусь мить Оскар завмер, неначе закам’янівши від здивування, а потім, кинувся до друзів.

106