Палац Посейдона - Страница 46

Оскар, затамувавши подих, стежив, як «Наутілус» разом із Рембо, який уже сидів усередині, поволі піднявся вгору, а потім, злегка розгойдуючись, почав спускатися вздовж борту корабля до поверхні моря. Оскар швиденько схопив свій блокнот, легкими вправними штрихами замалював у ньому цю сцену й дописав поряд кілька коротких пояснень. Малюнки вийшли не надто акуратними, проте їх було цілком достатньо, щоб згодом відобразити все більш точно та детально. Нарешті, «Наутілус» до половини опустився на воду і тепер уже нібито стояв на хвилях. Униз спустили трап, і задоволений конструктор виліз звідти на палубу «Каліпсо».

— Усе гаразд! — енергійно прокричав він. — «Наутілус» готовий до першого справжнього занурення. Мсьє Гумбольдт, чи не будете ви такі ласкаві, щоб приєднатися до нашого гурту?

Учений скуйовдив кучері Оскара.

— Бувай, мій хлопчику. Тримай за нас обидва кулаки! Швидкими кроками він спустився вузьким трапом, що вів до башти люку у верхній частині «Наутілуса», і вже намірявся застрибнути всередину підводної кулі, аж тут Океанія затримала його. До них спустився Рембо, і дівчина пошепки звернулася до обох чоловіків. Учений страшенно здивувався.

— Невже насправді?

Вона кивнула.

Коротун Рембо швидко глянув на Оскара, ніби оцінюючи юнака, а потім поволі промовив.

— Мсьє Гумбольдт, моя дочка запитує, чи не заперечуватимете ви, якщо ми прихопимо з собою в подорож іще одну людину. Батисфера розрахована на чотирьох, тому одне місце в нас поки що вільне.

— Жодних заперечень! — відповів учений. — Це ваша експедиція і ваш апарат. Кого ви маєте на увазі?

Океанія усміхнулася.

— Я хотіла б, щоб нас супроводжував Оскар.

Оскар здригнувся й ледве не впустив за борт олівець.

— Я?

— Здається, ти злякався?

— Е-е… взагалі-то ні. Принаймні, зараз я нічого не боюся, — додав він.

— Тоді вперед! — Океанія змахнула рукою. — Я гадаю, ти заслужив невелику винагороду. Років за сорок зможеш розповідати своїм онукам, як ти брав участь у першому в історії зануренні батисфери!

Дівчина лукаво глянула на нього.

Оскар нишком зиркнув на Шарлотту, проте обличчя дівчини було незворушним. Стороння людина нічого не змогла б прочитати на ньому, та тільки не Оскар. Він чудово бачив, що всередині в Шарлотти все кипить, як у чайнику. Навіть губи дівчини злегка тремтіли, намагаючись не виявляти її почуттів.

— Ти не образишся, якщо я вирушу з ними?

Шарлотта удавано здивувалася і зневажливо пхикнула.

— Звісно, ні! І з якого б це дива?

— Тому що я знаю, що ти б і сама страшенно хотіла бути на моєму місці.

Шарлотта змахнула рукою.

— Я ще матиму таку можливість, і не раз. Іди, насолоджуйся.

Шарлотта чудово зіграла свою роль, і в цьому її підтримувало бажання нічим не виказати перед Океанією свого розпачу. Оскар натягнуто усміхнувся й кивнув.

— Тоді гаразд.

Він сховав блокнот у наплічну сумку і ступив на трап. Легко пробіг вузенькою драбинкою і успішно досягнув верхньої частини підводного апарата, де на нього чекав Гумбольдт.

— А ти, хлопче, непогано влаштувався! — прошепотів він, змовницьки усміхаючись. — Ласкаво прошу на борт!

— Я нічого не міг вдіяти. — Оскар винувато знизав плечима. — Я гадаю, що все це через Океанію. Мабуть, вона в мене закохалася.

— Бувають і гірші речі, — відповів Гумбольдт, усе ще посміхаючись. — Головне, не дозволяй закрутити собі голову. Нам знадобиться холодний розум і витримка, якщо ми хочемо успішно впоратися із завданням свого замовника?

Учений знову скуйовдив волосся Оскара і, усміхаючись, сховався всередині батисфери.

За кілька хвилин екіпаж «Наутілуса» зібрався в кабіні. Океанія задраїла люк, поки Іполіт перевіряв прилади. Гумбольдту і Оскару запропонували зайняти місця спостерігачів у нішах біля бортових ілюмінаторів. Сидіння було оснащено ременями і обтягнуто чимось м’яким — мабуть, на той випадок, якщо батисфері доведеться збільшити оберти двигуна й пересуватися дещо швидше, ніж розраховував її творець.

Оскар обдивився навколо себе. Всередині «Наутілус» видався йому набагато більшим і просторішим, ніж зовні. Крізь товсте скло до кабіни проникало денне світло, даючи змогу стежити за показаннями численних приладів, які через брак місця були розташовані на кронштейнах уздовж стін. Тут були й такі прилади, про призначення яких Оскар навіть не здогадувався: таємничі трубки, в яких пузирилася зеленкувата рідина, електричні лампи та вимірювальні прилади з підсвіченими шкалами. Енергія для роботи обладнання батисфери подавалася з борту «Каліпсо» за допомогою кабелю — так само, як і збагачене киснем повітря для дихання.

Оскар одразу ж відчув трохи дивний присмак цього наполовину штучного, не зовсім звичного для нього повітря. І, трохи поміркувавши, не дуже-то зрадів, що віднині життя екіпажу батисфери повністю залежатиме від злагодженої роботи екіпажу судна-носія. А що коли якийсь із кабелів відмовить або раптом всередину батисфери не зможе надходити повітря?

Раптом перед ним опинилася Океанія.

— Яка ж цікава людина, цей твій пан Гумбольдт, — заявила вона майже пошепки. — Таких, як він, я ще не зустрічала. У нього така дивна кіска! До того ж, виголеним спереду чолом він нагадує буддійського ченця. Але ж, крім усього, він високий на зріст, мужній, із гарною поставою! Якби я була хоча б на кілька років старшою, то неодмінно б зацікавилася…

«Знаю я, до чого ти хилиш», — подумав Оскар і ніби ненароком розкашлявся, таким чином пропонуючи змінити тему.