Палац Посейдона - Страница 81

Шарлотта вже досить тривалий час не вимовляла ані слова. У неї в голові накопичилося стільки запитань, що вона навіть не знала, з чого почати. А відтак вирішила поки що стояти осторонь і спостерігати. Від того моменту, як було проголошено слово «Атлантида», все змінилося. Це відкриття було настільки вражаючим, що й сам Ліванос, і його високотехнологічна імперія машин відступили на другий план. А чи можливо, щоб це й насправді була Атлантида? Які таємниці приховує Палац Посейдона, і що являє собою цей дивовижний кристал давніх атлантів?

Приблизно на середині сходів дівчина наздогнала Гумбольдта і Ліваноса, які підіймалися попереду, та несподівано її обігнали Каліостро і його роботи. Мармурові плити відчутно здригалися під ногами механічних охоронців.

— Ваша величносте! — відсапуючи вигукнув Каліостро. — Лише два слова!

Ліванос обернувся і зміряв мажордома роздратованим поглядом.

— Чого ще?

— Ваша величносте, ви й насправді маєте намір повести до храму чужинців?

— Саме це я зараз і зроблю. І що вас не влаштовує?

— Але ж вони з верхнього світу! І ми не знаємо, чи можемо їм довіряти.

— Пусте, — відмахнувся правитель. — Нічого поганого вони нам не зроблять. І не забувай — протягом багатьох років я не мав можливості поспілкуватися з людьми такого рівня інтелекту.

— Ваша величносте, але ж існує суворий припис…

— Існує припис? — Ліванос випростався в кріслі, його обличчя почервоніло. — І ти ще насмілюєшся казати мені про приписи? Не забувайся, Каліостро, — перед тобою володар і творець Медитерранії!

— Даруйте, ваша величносте. Я всього лише… Мені повідомили, що перебування чужоземців у храмі небажане.

Ліванос, однак, жестом відкинув усі подальші заперечення мажордома.

— Я ручаюся за них. Це вельми поважні люди, і вони не мають ніяких ницих помислів. На відміну від тебе, дорогенький. Щойно я закінчу зі своїми справами, то матиму з тобою серйозну розмову. А зараз — геть звідси! Я не бажаю, щоб хтось мені заважав.

Каліостро, який весь зіщулився і став ніби меншим на зріст, відступив і стиха наказав роботам-охоронцям іти слідом за ним. Проте від погляду Шарлотти не сховалося й те, як він нишком щось вимовив, звертаючись до крихітного пристрою, що був закріплений на комірі його пальта.

— Проклятущі лакеї! — гнівно промовив Ліванос. — Іноді я сам себе запитую — а чи справді я сам тут усе вирішую?

Зронивши це дивне зауваження, він знову поволі рушив пандусом, що тягнувся уздовж сходів до храму.

Проминувши ще два сходові прольоти, в кожному з яких мандрівники налічили по шістдесят п’ять східців, вони опинилися нагорі. З обох боків від скляного тунелю друзі побачили величні колонади, що зникали з очей десь удалині, а величезний купол циклопічної споруди губився в напівтемряві над їхніми головами. За два десятки кроків у стіні палацу були двері, що вели всередину, — такі маленькі порівняно з самою спорудою, що здаля їх було неможливо помітити. Вони були заввишки не більше двох метрів, тож дрони-охоронці не могли потрапити всередину. Втім, залізні монстри, здавалося, знали про це: вони вишикувалися праворуч і ліворуч від входу й утворили коридор, крізь який непомітно й миша б не проскочила.

— Палац Посейдона під час катастрофи було зруйновано вщент. Те, що ви зараз бачите, — не що інше, як реконструкція. Відновлення споруди проводилося згідно з виявленими під час розкопок давніми планами та кресленнями, з використанням деяких елементів і деталей, які вціліли.

— Як ви взагалі могли знайти це затоплене місто? — запитав Гумбольдт. — Це випадковість чи ви точно знали, що саме шукаєте?

— Звісно, про випадковість не могло бути й мови, — сказав Ліванос. — Мене привів сюди знову ж таки кристал.

— Яким чином?

— «Левіафан» — у тому вигляді, яким я його спершу замислював, було оснащено приймачем і передавачем довгих хвиль, що були призначені для здійснення зв’язку з іншими верфями. Проте, коли сталася катастрофа, після якої почався шторм, я намагався налагодити зв’язок хоча б із однією з них, та натомість раптом отримав потужні сигнали, які не могли належати жодному з передавачів, що були створені людьми. Ми спрямували «Левіафан» у той район, звідки чулися дивні сигнали, і вимкнули двигуни.

— А потім затопили своє дітище?

Ліванос кивнув.

— Це було найважчим рішенням у моєму житті. Проте я вирішив назавжди покинути світ людей. Там мене нічого вже не тримало. Підступні судновласники, які, не змигнувши оком, занапастили всіх моїх близьких, до того ж, намагалися заволодіти й моїми винаходами. Проте я заприсягнувся, що цього ніколи не станеться, й виконав свою обіцянку.

Гумбольдт провів долонею по гладенькій поверхні мармурової стіни.

— І все одно, для мене залишається загадкою те, як ви могли самотужки, та ще й тяжко поранений, керувати такою потужною платформою. Та ще більш неймовірним є те, що вам удалося без сторонньої допомоги збудувати величезне місто під водою.

Ліванос трохи здивувався.

— О, та я ж був не сам — ні тоді, ні зараз! Зі мною завжди була Дарон.

— Дарон? Хто це?

— Я хіба не згадував це ім’я? Що ж, зараз ви її побачите. Тут її володіння.

Шарлотта зробила крок і опинилася всередині гігантського мармурового куба. Те, що вона там побачила, просто приголомшило дівчину.

48

Один-єдиний раз у житті вона вже звідувала щось схоже на це відчуття — коли, ще восьмирічною дівчинкою, вперше переступила поріг собору Святого Петра в Римі. Ніби перебуваєш поза часом і простором.