Палац Посейдона - Страница 84

Чоловік вдягнув верхню сорочку й заходився один по одному застібати ґудзики. Схоже, викриття його аж ніяк не лякало.

— У ділових колах мене називають Норвежцем. Стосовно ж мого справжнього імені, то це не має ніякого значення. Якщо тобі хочеться, можеш і далі називати мене Клеманом, так буде простіше. Я — найманий убивця і належу до угруповання асасинів, чув? Я вбиваю людей за гроші. Мене не цікавить, які це люди — гарні чи погані. Я отримую замовлення і виконую його. Все просто. — Він упорався з ґудзиками на манжетах. — Якщо тебе це потішить, скажу: я досі ніколи не відчував такої поваги до супротивника, як зараз до вас. Ви звели нанівець усі мої зусилля заподіяти вам смерть, що була б якомога більше схожою на природну… А тепер поглянь, у якому ми становищі. Ми все ще живі. Ми в полоні у вченого-маніяка і його механічної армії. І я не думаю, що все це просто випадковість. Доля недарма завела нас усіх разом сюди. — Він вийняв із сумки гребінець і ретельно зачесався.

— Але ж твоя зовнішність і твій ельзаський акцент… — Оскар і досі ще не міг усвідомити, як це могло статися.

— Майстерність, мій хлопчику, й багаторічні вправляння. Я ладен зіграти будь-яку роль на будь-якій сцені світу. Ти просто не уявляєш, наскільки легко обманювати людей. Трохи латексу, трохи гриму, борода та вуса — зовсім не складно, і я міг би навчити тебе цього за кілька днів. Та це ж тебе не приваблює, чи не так? — Він кинув на Оскара дивний погляд і запитав: — А що ти робитимеш тепер, хотів би я знати?

Оскар нічого не відповів. Просто розвернувся і прожогом вискочив із душової.

Він промчав повз спальні матросів, проминув дивани та книжкові полиці й заскочив до їдальні. Гумбольдт і всі інші мандрівники вже сиділи за накритим столом і вечеряли. Побачивши Оскара, Гумбольдт помахав рукою:

— Ось і ти! Нарешті! Іди-но, сідай мерщій, поки ще гаряче!

Від хвилювання Оскар захекався.

— Клеман, — вигукнув він. — Це Клеман!

Гумбольдт примружився.

— Про що ти?

— Найманий убивця! Асасин! — Оскар махнув рукою в бік душової. — Це він влаштував замах у Парижі. І він же винен в аварії з батисферою.

— Що ти кажеш? — учений скочив на ноги, впустивши виделку. — Ти впевнений у цьому? І в тебе є докази?

— Він щойно сам усе розповів мені. Там, у душовій.

У Гумбольдта перехопило подих від люті. Він кинувся до шафи, витяг звідти свій ціпок і оголив гострий клинок.

— Рембо, прошу за мною! Схоже, в нас тут завівся щур.

50

Клеман чекав на них біля вхідних дверей, схрестивши руки на грудях. На губах механіка вигравала усмішка, й у цілому він не справляв враження людини, яка була б чимось стурбована.

Побачивши Оскара, він почав усміхатися ще ширше.

— Ну що, друже мій, привів свою важку кавалерію?

Оскар хотів було щось сказати, але Гумбольдт виступив наперед, випередивши його. Вчений був такий самий на зріст, що й Норвежець, проте більш масивний і мускулястий. До того ж, він розлютився і мав загрозливий вигляд.

— Мені повідомили, що ви — саме той негідник, який полював на нас в Афінах і Парижі?

— Боюся вас засмутити, але так воно і є.

— Ви… — Гумбольдт схопився за руків’я свого ціпка, та вчасно опанував себе.

— Хто ваш роботодавець? — поцікавився він крижаним голосом. — Хто нас замовив?

Норвежець із посмішкою розглядав власні нігті.

— Ви маєте розуміти, що я зобов’язаний захищати інтереси мого клієнта, — нарешті, промовив він. — Професійна етика.

— Оскар повідомив нам, що ви визнаєте себе винним у загибелі «Наутілуса», — видушив із себе Рембо. Його борідка стрибала від обурення. — Це… це правда?

— Можете не сумніватися.

— Виходить, ви вбили й матроса — оператора парового підйомника, — констатувала факт Еліза.

Норвежець кивнув.

— Без цього не можна було обійтися. Все мало виглядати як нещасний випадок. Адміністрація порту Пірей, звісно, провела б розслідування, і наш нині загиблий капітан докладно відповів би на всі запитання. А на першій-ліпшій стоянці я б списався з корабля й доповів би замовнику про виконану роботу. Як то мовиться, ми мали чудовий план, та не так сталося, як гадалося.

Гумбольдт суворо запитав:

— Чому ж ваш замовник бажає нашої загибелі?

— Тому що ви пхаєте свого носа, куди не слід. Я не дуже цікавився подробицями справи, знаю лише, що ваші інтереси перетнулися з інтересами мого роботодавця. Він ладен був заплатити грубі гроші, аби лише не спливло на поверхню щось таке, що трапилося десять років тому. А зараз дайте мені дорогу, панове, я поспішаю.

Тим часом із боку кімнат, що були призначені для матросів, почувся шум. У коридор вибігли кілька моряків, і попереду — ті самі троє розбишак, котрі колись намагалися примусити Оскара драїти палубу. Глянувши на їхні обличчя, хто завгодно б злякався.

Рембо й Океанія одразу ж кинулися до них, щоб розповісти морякам про ситуацію, що склалася. Ті не йняли віри, виникла суперечка, почулася брутальна лайка, й лише за деякий час вони, нарешті, втямили, чого від них хочуть. Матроси застигли, переводячи погляди з Гумбольдта на суднового механіка, та врешті-решт відступили назад, вважаючи за краще не втручатися.

— Ваші колишні сусіди по кубрику на нашому боці, — уїдливо промовив Гумбольдт. — Тож вам, гадаю, більше нема на що сподіватися.

— Боюся, що ви помиляєтесь. — Норвежець вийняв із кишені штанів невеликий напівпрозорий предмет — блискучу коробочку з тонкими вусиками антен і кнопкою в центрі. Коли він натиснув на кнопку, Оскар мимоволі відсахнувся, але нічого не сталося.