Палац Посейдона - Страница 89

Ліванос докладно описав, як саме й куди саме вони мають рухатися. Не можна було гаяти й хвилини — невдовзі тут з’являться роботи-охоронці. А до того часу необхідно завершити попередні приготування, інакше всі зусилля будуть марними.

Нарешті, вчений і юнак дісталися до віддаленої частини цеху. Тут було трохи тихіше. Автоматичні верстати, що були встановлені в цій частині приміщення, могли працювати лише при повному виробничому завантаженні, тож зараз простоювали, перебуваючи, однак, у стані «активної готовності».

Гумбольдт звірився зі схемою, яку він накидав на аркушику паперу зі слів Ліваноса. Там було зображено окремо всі ділянки цеху та наведено перелік машин і механізмів, що там установлено.

— Я вважаю, він має бути розташований десь тут.

— Що саме ми шукаємо?

— Гідравлічний прес С-21. Ліванос вважає, що цей агрегат краще за інші підійде для розв’язання нашого завдання. — Учений швидко оглянув таблички, що були закріплені на металевих балках біля кожного верстата на висоті двох метрів. — Так: це С-19 і С-20… аж ось і той самий С-21! Що ж, чудово!

Прес мав вигляд масивного сталевого куба заввишки в чотири метри. Він був призначений для перетворення дрібних обрізків металу, зібраних по всьому цеху, на щільні пакети кубічної форми, які після цього відправляли на переплавку. Сировина подавалася до машини крізь широкий отвір у нижній частині, а потім під дією величезного тиску пресувалася. Після цього брикети переплавляли, а з печі залізо виходило у вигляді невеликих зливків різноманітної форми, придатних для подальшого застосування.

Агрегат було повністю автоматизовано, однак у разі потреби його можна було обслуговувати і вручну. Цю якість він успадкував від минулих часів, коли прес іще входив до складу устаткування «Левіафана». Зараз він не був завантажений, проте сигнальні лампочки свідчили, що установку можна задіяти будь-якої хвилини.

— Я бачу пульт керування, — вигукнув Гумбольдт, намагаючись перекрити гуркіт машин.

Він зупинився перед панеллю, з якої стирчала безліч важелів і тумблерів регулювання.

— Подивимося, чи вдасться нам із цим упоратися, — він перевернув аркушик, із другого боку якого було накреслено кілька схем із числовими позначками біля кожної.

Оскар напружено стежив за тим, як Гумбольдт пересунув один із важелів, натиснув дві-три кнопки й перевів ручку переключення з автоматичного режиму на ручне керування пресом. Він спітнів від напруги. Потоки розжареного повітря від плавильних печей обпалювали легені, а іскри, що цілими фонтанами вивергалися з них, могли вмить підпалити одяг чи волосся. Огидний сморід сірчаного газу не давав вільно дихати.

Після кількох невдалих спроб запустити прес машина, нарешті, підкорилася Гумбольдту. Із циліндра гідроприводу здійнялася пара, почулося шипіння. Величезна сталева плита почала потроху пересуватися назад, відкриваючи завантажувальний люк.

Цієї ж миті Оскар помітив у глибині цеху якийсь невиразний рух, а потім із диму та спалахів електрозварювальних агрегатів виникла велетенська істота й попрямувала до них.

Це був робот-охоронець.

Юнак стежив за тим, як поступово збільшується, наближаючись до них, сталевий корпус дрона. Від його важких кроків здригалася підлога, викладена чавунними плитами. Циліндрична голова з червоними світними очима й ротом-шпариною оберталася, обнишпорюючи поглядом усі завулки в пошуках непроханих гостей.

Гумбольдт поплескав Оскара по спині.

— Тепер твій вихід, мій хлопчику. Впораєшся?

— Авжеж! Можете не турбуватися.

— Будь дуже обережним, — застеріг учений. — Ці автомати хоча й повільні, та дуже потужні. Обіцяй мені, що не ризикуватимеш без великої необхідності.

— Обіцяю! — Оскар усміхнувся і зник за рогом. Маршрут, що він собі намітив, проходив позаду преса й закінчувався біля плавильних печей. Там його мало виявити механічне чудовисько.

Задихаючись, Оскар помчав вузьким проходом між машинами. Температура тут досягала п’ятдесяти градусів, а з наближенням до величезних плавильних печей ставало дедалі спекотніше. Згори сипалися розжарені шматки шлаку, від яких Оскару нелегко було ухилитися. Важко було уявити, що станеться, коли хоч одна така штука впаде на його шкіру або сорочку.

Добравшись до сталеплавильної печі, Оскар повернув ліворуч, добіг до кінця якогось проходу і сховався між трубопроводами. І саме вчасно — дрон-охоронець також повернув у цей прохід і тепер перебував просто перед ним на відстані якихось п’яти метрів. Величезні ручищи і сталеві пальці з кігтями-затисками виглядали моторошно. Оскару довелося зібрати всю свою мужність, щоб наважитися покинути свою схованку й вискочити просто під ноги механічному монстру.

Робот, крекчучи, зупинився, а його суглоби зарипіли. Червоні очі миттєво зафіксували Оскара.

— Порушник! — прогримів монстр. — Іменем Дарон я наказую тобі негайно зупинитися!

Оскар і не подумав підкоритися. Він зробив іще кілька кроків, а потім стрімко розвернувся.

— Спочатку спіймай мене, нікчемна жерстянко! Звісно, якщо зумієш!

Робот заскреготів і кинувся слідом за Оскаром. Охоронець біг набагато швидше, ніж очікував хлопець.

Невдовзі відстань між ними скоротилася до якихось двох метрів, і Оскар відчув, що стомився й довго не витримає такого темпу. Механічне чудовисько гупало все ближче. Ось воно вже простягнуло клішню, щоб схопити його, — та Оскар круто змінив напрям і побіг до пастки, влаштованої Гумбольдтом. Біля самого преса він різко зупинився, заскочив під величезну руку охоронця й опинився всередині агрегату. Робот на секунду пригальмував, переконався, що механізм перебуває в резерві й не працює, й кинувся за хлопцем.