Щодуху вони перетнули авеню Монтень і повернули на північ — Єлисейськими Полями до площі Зірки.
Однак хвилини за дві із бічної вулички позаду них, гуркочучи, вискочив автомобіль. Тепер переслідувач їхав просто за ними, назирці. Відстань між ним та екіпажем складала всього близько ста метрів і стрімко скорочувалася. Схоже, що механічний екіпаж мав таки набагато більшу швидкість, ніж кінний.
— Швидше, П’єре, ще швидше!
— Не виходить, мсьє. Коні надто стомлені, до того ж, не забувайте, що нас у візку п’ятеро.
Гумбольдт оглянувся, і на його обличчі з’явилася несамовита рішучість.
— Цей хлопець починає дратувати мене, — пробурмотів він із загрозою в голосі. — Якщо він хоче бійки, то він її отримає.
— Але чому він рухається набагато швидше за нас? — запитав Оскар.
— Мотор його транспортного засобу розвиває потужність понад три кінські сили, — пояснив учений. — Крім того, він легший. Боюся, нам усе ж таки доведеться вступити у відкриту боротьбу із застосуванням нашої зброї.
— Ти жартуєш, дядечку? — Шарлотта розгублено поглянула на Гумбольдта. — А пішоходи? Адже там сила-силенна дітей…
Дівчина мала рацію. Набережною Сени прогулювалося безліч людей. Багато хто з них зупинявся, щоб подивитися — адже коли ще пощастить побачити перегони між кінним екіпажем і автомобілем.
Гумбольдт схопився за підборіддя.
— Що ж нам робити? Адже цей тип щохвилини скорочує відстань між нами.
— А ці… Як там… автомобілі… — промовив Оскар. — Як вони працюють?
— Їм надає руху енергія згоряння палива — легких фракцій нафти, котрі називають бензином. Доволі небезпечна легкозаймиста речовина. Її отримують… — Учений раптом замовк. Очі його спалахнули. — Оскаре, ти геній! — вигукнув він. — П’єре, зупиніть коней!
Кучер озирнувся, нічого не розуміючи.
— Ви сказали зупинитися?
— Саме так, — нетерпляче промовив Гумбольдт. — Не можу ж я стріляти на ходу!
— Ви хочете вбити цього пана?
— До чого тут убивство? Я всього лише хочу його зупинити.
П’єр рвонув віжки, коні захрипіли, й екіпаж зупинився. Гумбольдт зістрибнув на бруківку, прилаштував арбалет на багажнику екіпажа й націлився. Автомобіль стрімко наближався. Оскар уже міг роздивитися сповнену диявольської люті усмішку на обличчі незнайомця, коли Гумбольдт натиснув на спускний гачок своєї зброї. Почувся свист, потім коротко дзенькнув метал. Автомобіль продовжував рухатися, ніби нічого й не сталося, й неухильно наближався. Його водій був цілком неушкодженим.
— От, дідько, — процідив крізь зуби Оскар. — Промазав!
Тепер переслідувача відділяло від них якихось півсотні метрів.
— Поїхали, П’єре, — Гумбольдт стрибнув на сидіння. — Швидше забираймося звідси.
— Мсьє?
— Рушай, рушай якнайшвидше!
П’єр змахнув батогом. Автомобіль між тим наблизився й перебував за двадцять метрів від них. Здавалося, що вже нічого не можна вдіяти. Оскар бачив, як незнайомець підняв свою зброю і націлився. Він уже ладен був вистрілити, аж раптом рух його механічного екіпажу різко вповільнився. З двигуна здійнялися хмари чорного диму. Всередині його щось зашипіло й затріщало, ніби на розжарену пательню вкинули цілу в’язку сосисок. Пішоходи, які були поблизу, жахалися залізного чудовиська і кидалися навтьоки.
Потім з’явився вогонь. Осередок загоряння був десь усередині корпусу машини, на рівні колісних пар, та полум’я швидко здіймалося вище. Незнайомець поспіхом залишив своє місце — і саме вчасно: наступної миті вже весь автомобіль охопило полум’я. І весь час, поки їхній екіпаж віддалявся по бульвару від місця події, Оскар бачив, як переслідувач, не тямлячись від безсилої люті, безладно бігає навколо свого палаючого авто. Остаточно переконавшись, що він знову зазнав поразки, незнайомець зупинився й посварився кулаком услід їхньому екіпажу.
На обличчі Гумбольдта з’явилася задоволена усмішка.
— Ці двигуни внутрішнього згоряння — повнісінька дурня. Вони не мають майбутнього. Вони небезпечні, а, крім того, забруднюють повітря кіптявою. Хай живуть старі добрі кінні екіпажі!
Склавши цю шану каретам, підводам, кебам і ландо, він звернувся до кучера:
— П’єре, зверніть на бульвар Сен-Дені, а потім їдьте в північному напрямку. Нам треба виїхати з міста, перш ніж жандарми перекриють усі головні вулиці.
Норвежець застиг над палаючими рештками свого автомобіля. Від них виходив нестерпний жар. Їдкий сморід горілої гуми та шкіри сповнював усе довкола. Густа завіса диму продовжувала висіти в повітрі, й навіть пориви вітру від ріки не могли її розвіяти.
Натовп витріщак навколо стрімко зростав, та всі вони трималися на чималій відстані. Небезпеку являли собою не лише напівзотлілі уламки автомобіля, але й цей худорлявий чоловік високого зросту, який тримай у руках невідому зброю.
Норвежець стиснув зуби. Неймовірно — жертві знову вдалося вислизнути. Буквально в останню секунду. І якщо першу подію можна було вважати випадковою, то тепер Карл Фрідріх фон Гумбольдт переграв його на всіх фронтах.
Що ж сталося?
Помітивши, як учений націляється в нього з арбалета, найманець одразу ж сховався за куленепробивною обшивкою своєї машини. Наступної миті почувся звук удару металу об метал. Гумбольдт намагався пробити бак із пальним, і не промахнувся. Пальне потекло на розжарену вихлопну трубу і миттєво спалахнуло.
Норвежець був цілком упевнений, що його моторний екіпаж в усьому перевершує кінний візок. Та, виявляється, перевага у швидкості та надійності нічого не означає, коли маєш справу з супротивником, якому відомі всі слабкі місця новітніх транспортних засобів. Йому ніколи не забути переможного погляду вченого. Цей погляд — ніби сліпучий відблиск світла, що невідступно тривожив очі.