Палац Посейдона - Страница 42

— Надто багато «коли». — Архітас хлопнув долонею по столу. — Ти гадаєш, я не ставив собі ці ж самі запитання? Та, врешті-решт, це нічого не змінює. Хтось загрожує особисто нам, убиває наших людей і топить наші кораблі. І цей «хтось» жорстоко заплатить за свої дії. І квит.

Ставрос важко ковтнув.

— А чим я можу допомогти?

— Негайно відклич Гумбольдта. Повідом його, що розриваєш контракт. Тільки так ти зможеш врятувати його життя!

— Але ж не виключено, що він наштовхнеться на якісь факти, які нам стануть у пригоді.

— Ти погано мене слухав. Зараз ми все тримаємо під контролем. Будь-яке стороннє втручання в цю справу є небажаним. Твій учений здатний лише скаламутити воду і, що зовсім погано, примусити ворога насторожитися. Уяви, що буде, якщо він дізнається про наші плани. Тоді всі величезні зусилля, яких нам довелося вжити, виявляться марними. Одне слово, я хочу знати: чи готовий ти виконати мої вимоги?

Ставрос підвівся й почав походжати кабінетом. Сотні думок одночасно непокоїли його, голова гула, як потривожений вулик.

— Мені потрібен час, щоб усе це усвідомити, — промовив він за декілька хвилин. — Забагато інформації для одного разу. Я маю все як слід обдумати. І хоча я, звісно ж, не можу схвалити того, що ти зробив, я розумію тебе. Можливо, на твоєму місці я вчинив би так само. Я повідомлю тобі про своє рішення.

— Добре. Але поквапся. Кожний зайвий день може стати для твого вченого останнім.

— Що ж, нехай і так. Та залишається одна проблема. Навіть якщо я прийму рішення про припинення пошуків, повідомити про це Гумбольдта буде непросто. Останнього разу ми обмінювалися телеграмами п’ять днів тому.

Брови старого злетіли вгору.

— Он як? І де ж він?

— Відплив із Гавра на кораблі до Середземного моря. Наскільки я зрозумів, він має намір зробити кілька глибоководних занурень в Егейському морі. Однак він не уточнював, куди вирушає їхній корабель і про які саме занурення йдеться. Та після всього, про що я дізнався від тебе, я починаю побоюватися, що й Гумбольдт, у свою чергу, до чогось докопався.

Старик різко відкинувся у своєму кріслі. На його обличчі з’явилася синювата блідість.

— Виходить, від нас більше нічого не залежить.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Я намагався відкликати найманця. Але він також зник. П’ять днів тому.

23

«Каліпсо» танцювала на хвилях, наче коркова іграшка. Труба пароплава, на якій виблискувала на сонці начищена парова сирена, вивергала густі хмари чорного вугільного диму. Вони довгим шлейфом тягнулися за кормою. Ніс судна то здіймався вгору, то опускався, коли воно провалювалося в западини між хвилями. Настил головної палуби скрипів і стогнав. Солоні бризки, підхоплені вітром, обпалювали шкіру. Вітер і сонце не давали замерзнути, але просякнутий вологою одяг ніколи не просихав.

А як же гарно все починалося!

Перехід із Гавра через Біскайську затоку до берегів Португалії був на диво спокійним. Погода стояла сонячна, а на морі панував штиль. Та вже незабаром після того, як «Каліпсо» проминула Гібралтарську протоку, почався шторм. Вітер посвіжішав, гребені хвиль здійнялися на півтораметрову висоту. Пароплав почав розхитуватися з борту на борт.

Оскар почувався кепсько, як ніколи. Здавалося, він один потерпає від морської хвороби. У його шлунку було зовсім порожньо, та йому весь час здавалося, що всі його нутрощі щохвилини перевертаються. Добре б іще для загартованих моряків, їм хвилі й хитавиця — справа звична. Але ж Шарлотта?

Він не знав, чим вона зараз займається. Швидше за все, сидить на нижній палубі з Океанією і з допомогою лінгафону теревенить про всілякі дурощі. Обидві дівчини поставили собі на меті навчити Вілму вимовляти хоча б кілька слів. Безглуздий задум! Ківі вміла видавати величезну кількість різноманітних звуків, але в тому, що вона здатна наслідувати справжню людську мову, Оскар дуже сумнівався. Принаймні, Гумбольдт пробував, але в нього нічого не вийшло.

Іще більше дивував Оскара той факт, що обидві юні панянки миттєво потоваришували. А він же гадав, що вони матимуть чимало приводів для суперництва. Однак, як видно, помилився — між дівчатами встановилися мир і злагода в усьому. Хоча ця прихильність може виявитися показною, і мирні стосунки та злагода миттю закінчаться, ледве всі вони ступлять на тверду землю. Так чи інакше, а зрозуміти мотиви поведінки своїх супутниць він не міг — не вистачало досвіду.

Знову корабель важко перехилився з боку на бік, і новий напад морської хвороби скрутив шлунок юнака. Затиснувши рот рукою, Оскар кинувся до фальшборту — та не встиг — його знудило просто на палубу. Він закашлявся, хапаючи ротом повітря, перемішане з водяним пилом.

Раптом зовсім поруч із ним хтось поганенько розсміявся.

— Бачу, хлопче, ти тут зайнятий брудною справою! — промовив чоловік французькою.

Оскар, не зрозумівши ані слова, обернувся. Позад нього стовбичили троє матросів, витріщаючись на його страждання.

— Тебе що ж, синку, завжди так вивертає?

Оскар утер долонею рота і знічено розвів руками.

— Мені дуже шкода, — промовив він. — Я вас не розумію. Я не знаю французької.

Матроси знову засміялися. Заводій, неголений хлоп зі здоровезними червоними лапищами, вказав на палубу.

— Витирай! — скомандував він.

Оскар знизав плечима й миролюбно усміхнувся.

— Я нічого не розумію.

Здоровань насупився.

— Ти закінчений кретин! Ану ж бо, витри палубу!

Він зробив крок уперед і штовхнув Оскара так, що той утратив рівновагу, посковзнувся і впав.