Палац Посейдона - Страница 57


К оглавлению

57

— Пане капітан! — пролунав стривожений голос помічника штурмана.

— У чому справа?

— Там, попереду, — молодий чоловік указав напрямок. — Адже це, як мені здалося, маяк!

Капітан насупився.

— Даруйте, шановна, служба. — Залишивши Елізу, він вийшов на відкриту частину містка й підніс до очей підзорну трубу. Те, що він побачив, страшенно здивувало досвідченого моряка.

— Хай би тобі чорт… а це ж і насправді маяк! І, судячи з кольору вогнів і частоти проблисків, це маяк Тіри. — Капітан опустив трубу. — Але ж цього не може бути! Виходить, ми таки здійснили поворот на сто вісімдесят градусів і пливемо назад…

Підвівши очі, він спробував зорієнтуватися за зорями, проте хмари, що затягнули небо, закривали знайомі сузір’я. Кепське передчуття охопило капітана.

Повернувшись у рубку, він запитав помічника штурмана:

— Як поводиться компас?

— Це просто щось надзвичайне. Ось погляньте самі.

Стрілка суднового компаса шалено вистрибувала. Так цей багаторазово перевірений і відлагоджений прилад міг би поводитися, якби магнітні полюси Землі раз у раз мінялися місцями.

— Щось сталося? — Темношкіра жінка зовсім нечутно наблизилася й тепер стояла за спиною капітана.

— Просто не доберу, що сталося. Спочатку цей маяк, тепер негаразди з компасом. Поки не з’ясується, в чому справа, слід зупинити машини. Ризик нарватися на рифи надто великий.

— Ні, благаю! Не робіть цього! — вигукнула жінка. — У мене виникло дивне відчуття: мені ввижається, що в минулому я вже переживала щось таке.

Капітан зневажливо відмахнувся.

— І як ви гадаєте, що я маю робити? Посадити корабель на скелі?

— Тут немає скель, — промовила жінка, дивлячись йому в очі. — І це світло — зовсім не вогонь маяка на Тірі. Негайно накажіть дати повний хід — нам треба якнайскоріше забиратися звідси!

Капітан труснув головою.

— Щойно ви тут кричали, щоб я негайно розвернув судно, а тепер наполягаєте, щоб я йшов тим самим курсом. Чи не будете ви такі ласкаві, добродійко, щоб врешті визначитися!

— Пояснення потребують надто багато часу, — гнівно гукнула Еліза. — Я цілком відповідаю за свої слова. Мерщій дайте повний хід і відведіть корабель із небезпечної зони!

— Мадам, чи ви хочете, щоб я рухався далі? Ось погляньте самі. Попереду блимає маяк, що розташований на острові! Не можу ж я викинутися разом із «Каліпсо» на берег!

— Це не маяк! — відчайдушно закричала Еліза. — У вас залишаються лічені хвилини до того, як нас атакують. Невже Рембо нічого не розповідав вам про обставини загибелі кораблів компанії Нікомедесів у цьому районі?

— Він згадував якісь байки про морських чудовиськ, та я, пані, чесно кажучи, не йму цьому віри. Того вечора вони таки хильнули зайвого за вечерею.

— Те, що вам розповіли тоді, було свідомо применшено. Чудовисько, яке мешкає в цих водах, імітує справжні маяки, щоб збити з пантелику досвідчених мореплавців. Я знаю, що це звучить цілком неймовірно, проте, присягаюся, все це — чистісінька правда.

Капітанові увірвався терпець. Він рвучко перекинув важіль машинного телеграфу спочатку на «повний назад», а потім повернув його в положення «стоп машина».

Дзвінок із машинного відділення підтвердив, що його накази прийняті до виконання. Суднова турбіна почала вповільняти оберти.

— Що ви робите?

— Гальмую машину, що ж іще!

— Хіба ви не чули того, що я казала?

— Шановна пані, за жодних обставин я не маю права вести корабель наосліп, не знаючи, де ми перебуваємо і що це за маяк.

— Але…

— Я зрозумів ваші слова, але ж ви не можете розраховувати, що я повірю в таку нісенітницю. Зараз ідеться про безпеку корабля та команди. Щойно мені вдасться з’ясувати, що відбувається прямо по курсу перед нами, я зможу вислухати ваші міркування.

— Буде запізно! Накажіть, принаймні, матросам підготувати рятувальні шлюпки до спуску на воду й усе, що може знадобитися для аварійної евакуації з судна.

— Мадам Моліна…

— Ви про це ще гірко пошкодуєте. Віддайте наказ хоча б стосовно шлюпок!

Капітан вибухнув від гніву.

— Антуане, будьте такі ласкаві, проведіть обох дам до кают!

Помічник штурмана зволікав.

— Антуане?

Молодий хлопець нерішуче поглянув на дивну жінку, потім — на капітана й кивнув.

— Слухаюсь. Прошу вас, мадам і мадемуазель!..

— Але ж послухайте… — не вгавала темношкіра жінка.

— Стороннім заборонено перебувати в рубці!

Помічнику штурмана довелося мало не силою виводити обох жінок із містка. Якоїсь миті Еліза ладна була накинутися на нього з кулаками, але потім змирилася й поволі спустилася трапом на головну палубу.

— Це просто нечувано! — продовжував обурюватися капітан, звертаючись до штурмана, який намагався розібратися в показаннях компаса. — Я чув різні історії про цих панянок, але це вже занадто.

— Жінкам взагалі не місце на судні, — підхопив штурман. — Від них тільки й чекай, що різних капостей і непорозумінь.

— І це чиста правда, мсьє! А тепер давайте-но спокійно розберемося, що тут у нас відбувається.


Лампи на палубі не могли впоратися з темрявою ночі. Спускаючись трапом, Шарлотта міцно трималася за поруччя. Сумка з Вілмою при цьому розгойдувалася з боку в бік. Здавалося, що птах теж відчуває небезпеку, що походить від поверхні моря.

Еліза ж буквально кипіла від гніву. Суперечка з капітаном для неї все ще не закінчилася, і час від часу вона продовжувала вигукувати лайки та погрози на його адресу.

57