Палац Посейдона - Страница 58

Тим часом на палубу вже вибігли моряки з підвахтеної команди, здивовані раптовою зупинкою суднової машини, що було зовсім незвичним. Частина з них скупчилася біля лівого борту, жестикулюючи і схвильовано перемовляючись. Мішанина з французьких, арабських і берберських слів долинала до вух молодої жінки. Помічник штурмана, перекинувшись кількома фразами із матросами, також кинувся до лівого борту.

— Що тут відбувається? — спитала в нього Шарлотта.

— Матроси стверджують, що помітили другий маяк. Прямо по курсу, бачите?

Дівчина придивилася: і справді, попереду горів іще один проблисковий вогонь — такий самий і на такій же відстані, що й перший. Їй довелося кілька разів поглянути то на один, то на інший, щоб остаточно переконатися в тому, що вона не помиляється.

Раптом хтось міцно схопив дівчину за руку.

— Ходімо звідси, — гаряче зашепотіла їй у вухо Еліза. — Мерщій!

— Куди ти зібралася?

Еліза вказала в темряву над морем.

— Бачиш, вони наближаються! Незабаром «Каліпсо» буде атаковано. Нам треба сховатися під палубою, давай-но поквапимося.

— Може, краще завчасно спустити на воду рятувальну шлюпку?

— На це вже немає часу. Вниз, вниз!

— Але навіщо?

— Ми повинні добратися до рубки, де встановлено сонар. Її ілюмінатори розташовані під водою, і звідти відкривається картина всього, що відбувається в морі. Гумбольдт стверджував, що це найбезпечніше місце на кораблі. Саме там нам і слід шукати прихистку. Рубка недалеко — вниз по трапу до самого днища судна і ще десяток-друтий кроків уздовж коридора…

32

Напружено вдивляючись у повну темряву, Оскар поступово розрізнив ледь помітне мерехтіння. Червонуватий відблиск ставав дедалі яскравішим. Спочатку юнак вирішив, що все це йому примарилося від нестачі кисню, проте незабаром остаточно переконався, що незрозуміле світло за склом ілюмінаторів — не галюцинація.

Джерело цього світла містилося десь назовні, неподалік від батисфери, а невдовзі вже можна було досить чітко розрізнити рельєф морського дна.

— Ви теж це бачите? — запитав Оскар.

— Ще б пак! — озвався Гумбольдт.

— Що ж це таке?

— Я й сам хотів би знати. Світіння походить, здається, он із тієї розпадини на дні — бачиш, трохи ліворуч від «Наутілуса».

Оскар подивився в ілюмінатор. Від його теплого дихання скло запітніло, й довелося протерти хусткою його холодну поверхню. Розпадину, що про неї говорив Гумбольдт, було видно досить виразно. Червонувате світло і справді виходило звідти, ніби в її надрах вивергався підводний вулкан. Поступово світло посилювалося, й незабаром дослідники побачили, що все дно навколо вкрите уламками безлічі кораблів. Поламані щогли, дерев’яний рангоут і понівечені залишки корабельних корпусів було розкидано на скелястому дні.

— Боже милий! — прошепотів Оскар. — Що ж це таке?

— Корабельне кладовище, — відповів учений.

— І ви вважаєте, що всі ці кораблі могли зазнати аварії в одному й тому ж самому місці?

— Ні в якому разі, — промовила Океанія. — Це просто неможливо. Адже ніякі рифи на світі не здатні погубити таку силу кораблів. Їх уже давно б помітили на карті, й моряки обминали б це небезпечне місце.

— Погляньте! — Рембо вказав на розпадину. — Мені здається, що джерело світла пересувається.

І справді — тіні, що їх відкидали уламки старих суден, пересувалися по камінню, неначе стрілки сонячного годинника.

Раптом світло різко посилилося. Із розпадини викотилася яскраво-червона куля й на величезній швидкості, неначе метеорит, стрімко помчала вгору і зникла у верхніх шарах моря. Почулося пронизливе завивання.

Оскар відсахнувся від вікна. На якусь мить йому здалося, що перед ним промайнули в напівтемряві величезні пазуристі лапи та щупальці…

…Еліза штовхнула двері, обшиті листовим залізом.

— Ми на місці. Заходь!

Шарлотта обдивилася кругом себе. Приміщення було порожнім і безлюдним.

— І ти впевнена, що ми тут будемо в безпеці.

— Принаймні, тут набагато безпечніше, ніж на палубі.

Еліза зачинила двері й обійшла всі куточки рубки. Крізь ілюмінатори сюди проникало слабке світло.

— І що ж тепер?

— Чекати і пильно спостерігати за всім.

— За чим саме?

— Поки не знаю. Звертай увагу на все незвичайне, а особливо на світлові ефекти.

Шарлотта наблизилася до одного з ілюмінаторів, котрий дивився просто в чорну безодню моря. Тривога не полишала її. Що це за дивні маяки? Невже вони зіштовхнулися з тим самим явищем, про яке розповідав Нікомедес?

Дівчина вже хотіла запитати про це Елізу, аж ось у непроглядній глибині замерехтіло світло. Звідки воно узялося в морських глибинах? Мерехтіння мало криваво-червоний відтінок і ставало дедалі яскравішим. Шарлотта відсахнулася: що б там не ховалося у морських глибинах, та воно рухалося просто до неї.

— Боже, захисти нас!

— Що ти там бачиш? — скрикнула Еліза.

— Там… Щось стрімко наближається до нас із глибини.

— Де воно? Ану ж бо, дай мені глянути.

Еліза перебігла на інший бік рубки і теж подивилася в ілюмінатор. Між тим, світло стало таким яскравим, що відкидало відблиски на її обличчя.

Тієї ж миті жахливий поштовх струсив корпус «Каліпсо». Судно сильно накренилося. Підошви ніг Шарлотти ковзнули сталевою підлогою рубки, та перш ніж врізатися у протилежну стіну, вона встигла підхопити зі столу сумку з Вілмою.

Боляче вдарившись об металеву стінку плечем, дівчина мимоволі застогнала. Елізі теж добряче дісталося. Відійшовши від ілюмінатора, вона ковзала по підлозі, балансуючи руками, аж поки вчепилася за металеву вертикальну стійку. Тепер у рубці чулося лише її переривчасте важке дихання.