Палац Посейдона - Страница 66

У них у запасі залишилося кілька хвилин, а потім повітря скінчиться!

Він востаннє подивився на світлий корпус корабля. Як, до біса, вони збираються проникнути туди? В корпусі немає ніяких отворів або люків. До того ж, судно лежить на правому боці, й палуба розташована майже вертикально. Навряд чи їм удасться видертися нею до палубних надбудов. А чи не була вся ця їхня рятувальна експедиція приреченою на невдачі від самого початку?

Раптом робот зупинився.

Зі страшенним гуркотом він приставив одну ногу до одної, випростався й обернув голову до них. Промінь прожектора ковзнув по обличчях Оскара і його супутників. Океанія розгублено дивилася на свої руки. Підводний ліхтар! Як же це вона забула його вимкнути!

Механічна істота пронизливо заревіла, облишила якірний ланцюг і покрокувала просто до них. Оскар, заклякнувши від жаху, міг лише стежити за тим, як робот невблаганно наближається. Виявляється, без тяжкого вантажу, яким була «Каліпсо», він умів досить стрімко і майстерно рухатися. Ґрунт знову задвигтів під ногами, коли робот відрізав їм шлях до судна. Тепер потрапити на борт «Каліпсо» стало просто неможливо!

Гумбольдт поспіхом оглядався навколо, та, здається, не міг відшукати ніякого виходу. Сто метрів скоротилися до шістдесяти, потім — до сорока і двадцяти. Величезний монстр ніби щосекунди виростав над ними, й стало зрозумілим, що наступної миті одна з його гігантських, завбільшки з кінний екіпаж, ножищ розчавить їх і мокрого місця не залишить.

Оскар схопив Океанію за руку й почав промовляти якусь напівзабуту молитву. Несподівано робот зупинився. Було чути тільки його клекотливе дихання. Потім залізна подоба людини схилилася над ними й простягнула свою смертоносну руку вперед.

Першим їй трапився інженер Рембо. Відчайдушно вимахуючи руками, він намагався ухилитися від сталевих затисків, однак механічна людина, ніби наперед знаючи про його наміри, спритно вхопила коротуна. Оскару здалося, ніби він чув, як хрумкнули кістки, потім повітряний шланг натягнувся й лопнув. Із шумом і вируванням зі шланга виходило повітря, проте запобіжна система клапанів не пропускала воду всередину його шолома.

Тим часом Рембо злітав усе вище й вище вгору. Раптом величезна голова монстра відкинулася, розчинилася величезна беззуба паща, і сталева лапа запхнула тіло бідолахи просто у відкрите чорне провалля.

Неймовірний жах охопив Оскара. Механічний велетень знову обернувся до них і простягнув руку — цього разу вже до нього. Гумбольдт спробував стати між сталевою кінцівкою монстра і юнаком, та його одразу ж було відкинуто вбік. Могутні затиски схопили Оскара й відірвали його від дна. Повітряний шланг лопнув, як гнила нитка. Вода миттєво заповнила костюм, та наостанок Оскар устиг набрати якнайбільше повітря в груди й затамувати подих.

Знову відкрилася чорна паща, сталеві затиски відкрилися — і юнак почав падати вниз у якійсь трубі зі сталевими стінками. Протягом кількох секунд він не міг зрозуміти, де верх, а де низ, а потім його ноги торкнулися якоїсь дивної на вигляд мембрани. На дотик вона нагадувала Оскару м’який кисіль, тож миттєво засмоктала його, глухо цмокаючи при цьому.

Наступної миті він гепнувся на підлогу в яскраво освітленому приміщенні. Води тут не було. За кілька кроків від нього на підлозі сидів Рембо. Коротун уже отямився, зняв шолом і, здається, не відчував жодних незручностей. Тим часом, повітря в легенях Оскара закінчилося. Він почав рвучко смикати затиски шолома, щоб відкрити їх, та врешті переконався, що не зможе зробити цього самотужки. Помітивши це, Рембо кинувся до нього, з легкістю відкрив затиски, відкрутив шолом від скафандра і, нарешті, зірвав його з голови юнака.

На підлогу полилася вода, Оскар із шумом видихнув, і одразу ж його легені наповнилися прохолодним повітрям. Кілька секунд він просидів, ошелешено спостерігаючи за тим, як вода стікає у невеликий отвір на підлозі. Аж тут зі стелі обрушилося масивне тіло Гумбольдта, миттєво підхоплене м’якою гумовою мембраною, з якої складалися стіни й підлога таємничого приміщення.

Гумбольдт ледве встиг відкотитися вбік, як з’явилася й Океанія — ціла, неушкоджена, та вкрай приголомшена. Рембо одразу ж підхопився й миттю допоміг обом позбавитися від важелезних водолазних шоломів.

Оскару полегшало на серці. Його друзі були живі, й вони всі знову разом!

— Сподіваюся, у вас усе в нормі? — схвильовано запитав інженер.

— У нормі? — прохрипів Гумбольдт і закашлявся — схоже, він добряче наковтався солоної води. — Нічогенька собі норма! До дідька, що це за місце таке? І що це за така дивна істота чи монстр, котрий притяг нас сюди?

— Очевидно, в його корпусі міститься гумова капсула, заповнена повітрям, тиск якого дорівнює тиску води, — промовив Рембо. — Ось подивіться лишень — там у стінці є невелике віконце. Можливо, ми зможемо зрозуміти, що з нами сталося.

Гумбольдт, крекчучи, підвівся. Почулося рипіння цупкої гуми — вчений вирішив звільнитися від водолазного костюма, що заважав йому рухатися. Оскар же відчував, що надто виснажений для того, щоб примусити себе зробити те ж саме. Поки що вистачить і того, що він живий, він зняв шолом, він може дихати. Навколишнє повітря видавалося йому пречудовим. Хлопець не зважав навіть на запах чаду і машинного мастила. Воно поступово повертало його до життя й було набагато кращим, ніж те, яким йому довелося дихати за останні півгодини.

Судячи з того, що гумова капсула, всередині якої перебували дослідники, задвигтіла й почала ритмічно здригатися, велетенський робот знову вирушив по «Каліпсо». Мабуть, вона лежала неподалік, оскільки люди почули бряжчання якірного ланцюга, після чого механічний монстр, так само похитуючись, продовжив свій шлях до невідомої мети.