Палац Посейдона - Страница 12

Оскар знітився, та, на щастя, повернулася Шарлотта, несучи перед собою невелику скриньку з розтрубом на передній панелі, масою кнопок і світних індикаторів. Це й був лінгафон — витвір ученого, що набагато випередив свій час.

Гумбольдт узяв прилад і попросив капітана накинути на шию шкіряний ремінь, з’єднаний зі скринькою. Потім надягнув на нього навушники й показав на розтруб, у який слід було говорити. Фогіацис виглядав спантеличено, та після того як Нікомедес розтлумачив йому, що апарат необхідний для перекладу з грецької, заспокоївся. Гумбольдт перевірив, чи правильно розташовано прилад, і увімкнув його. Почувся неголосний свист. Капітан здригнувся.

— Не турбуйтеся, — м’яко промовив Гумбольдт. — Апарат потребує налаштування. Будь ласка, порахуйте від одного до десяти!

— Ена, діо, тріа… — почав підраховувати грецькою Фогіацис.

Гумбольдт поглянув на світні індикатори й кивнув.

— Чудово, — сказав він. — Тепер ми зможемо повною мірою зрозуміти один одного.

Брови капітана злетіли вгору.

— Це… це просто неймовірно, — почувся з лінгафона голос моряка. — Виявляється, я вас розумію, а ваш голос звучить так, нібито ви сидите просто в моїй голові. Ставросе, ти теж маєш це почути!

Він зняв навушники й простягнув молодому супутнику.

У Оскара здивування відвідувачів викликало усмішку. Він іще не забув, як сам уперше зіткнувся з лінгафоном. Тоді все, що відбувалося, здалося йому чаклунством.

— Неймовірно, — промовив Нікомедес, почувши, як у навушниках звучать німецькою слова капітана, який говорив грецькою. — Цей винахід на десять голів переважає фонограф уславленого американця Едісона. Чом би вам не представити його на Всесвітній виставці в Чикаго? Ви, безперечно, отримали б найвищу нагороду.

Гумбольдт відмахнувся:

— Нагороди мене найменше цікавлять. Достатньо й того, що прилад цілком справляється зі своїм завданням. Але тепер уже час повернутися до вашої історії, шановний капітане, розповідайте нам усе з найменшими подробицями — що трапилося з вами тієї страшної ночі, коли потонула «Корнелія»?

5

У цей самий час у Афінах

Будинок був розташований на пагорбі, над кварталами давнього міста. Напрочуд гарний, неначе палац, він був оточений розкішним садом квітучих апельсинових дерев і сповнений кипарисових пахощів. Прямо навпроти фасаду особняка, за якихось два кілометри, у безхмарне небо здіймалися мармурові колони Афінського акрополя. Ластівки і стрижі кружляли навколо храму Афіни Паллади — Парфенона, сповнюючи повітря різкими криками. У відчинені вікна линув густий аромат троянд, здаля було чути передзвін церковних дзвонів, що закликали парафіян до храму.

Літній пан закрив фіранки й пошкутильгав назад до письмового столу. Його голова, що сиділа на тонкій зморшкуватій, як у черепахи, шиї, здавалось, важила кілька центнерів. Ріденьке волосся, що оточувало чималу лисину, скидалося на лавровий вінок. Крекчучи, він опустився на стілець, вийняв із кишені ключ і відімкнув верхню шухляду стола. Всередині не було нічого, крім старого, пожмаканого і брудного листа. Його папір був поїдений часом, вологістю й морською сіллю, почерк того, хто писав, тремтів, чорнило розпливалося. Пан пробіг поглядом кілька рядків і стулив повіки.

За деякий час він розплющив очі й замкнув шухляду.

— Клич його! — хрипко промовив він.

Слуга вклонився, потім відчинив двері й сказав чоловікові, який сидів у приймальні:

— Його превосходительство на вас чекає.

До затемненої кімнати зайшов дивний на вигляд чоловік. На ньому був крислатий капелюх, що був глибоко насунутий на чоло й затіняв очі. На вузькому сухорлявому обличчі різко виділявся гачкуватий ніс, що був схожим на яструбиний дзьоб. Відвідувач був високим, струнким і рухався з гнучкою грацією хижого звіра.

Зробивши кілька кроків, чоловік зупинився. Літній пан деякий час прискіпливо розглядав його. Чоловік цей явно був чужинцем в Афінах, та ніхто не міг би сказати, з якої країни він прибув і якої він національності. Дехто вважав його норвежцем, та чи справді він був родом із Норвегії, залишалося таємницею. Літній пан жестом відпустив слугу. Відвідувач дочекався, поки двері щільно зачиняться, й запитав:

— Отже, це ви викликали мене?

Його голос звучав, як шелест осіннього листя. Літній пан скинув угору гостре підборіддя.

— Мені рекомендували вас як одного з найбільш досвідчених і надійних фахівців у вашому ремеслі. Як людину, яка виконує доручені їй справи з граничною точністю.

— Можливо, так воно і є.

— Дуже добре. Саме це мені й потрібно: максимальна конфіденційність і делікатність.

— Що ви хочете доручити мені?

— Необхідно декого прибрати з мого шляху.

— Про кого йдеться?

Літній пан кинув на стіл номер газети, розгорнутий на третій сторінці, й указав на ілюстрацію біля великої статті.

— Ось бачите цю людину? Я маю всі підстави думати, що вона здатна завдати мені великих неприємностей.

Норвежець зробив крок до столу і вдивився в газетне фото.

— Учений?

Літній пан закашлявся, ковтнув трохи води й акуратно втер губи серветкою.

— Він не просто кабінетний науковець, а дослідник, винахідник і мандрівник, що об’їздив увесь світ. Віднедавна він почав пропонувати різним фірмам свої послуги у розв’язанні… е-е-е… ну, скажімо, незвичайних проблем. Таких, із якими жоден інший фахівець не здатен упоратися. Щойно ця людина отримала замовлення розслідувати одну справу. І якщо він досягне успіху, то це створить величезні труднощі для мене та моїх компаньйонів. Тому він має зникнути, і якомога швидше.