Палац Посейдона - Страница 52


К оглавлению

52

Товстун зойкнув від несподіванки й обернувся. На його обличчі було тупувате нерозуміння.

— Що це за дурні жартики?

— Спокійно, — прошепотів Норвежець. — Це всього лише засіб для розслаблення м’язів. Ти більше нічого не відчуватимеш.

Рот Франсуа відкривався й закривався, та більше він не вимовив ні звуку.

— Навіть і не намагайся, — усміхнувся Норвежець. — Твої голосові зв’язки паралізовані. За кілька хвилин ти відчуєш страшенну стомленість — таку сильну, що навіть очі буде важко тримати розплющеними. А потім поринеш у тривалий, а якщо вже зовсім точно, — довічний сон. Твоє тіло впаде вперед, на щиток керування підйомником, пересуне важіль, що керує механізмом кріплення тросу на блоках батисфери. Механізм відкриється, й ця сталева іграшка вирушить у далеку путь, із якої немає вороття. Ти зрозумів мене?

Усе, що вдалося зробити провансальцю, — це опустити повіки. Отрута проникла в усі основні м’язи його тіла, тож його відчайдушні зусилля підвестися були марними. Товстун повільно опустився на щиток керування.

Норвежець мрійливо глянув у сяюче зоряне небо над головою, поплескав оператора підйомника по спині й вирушив до кубрика — пити разом із матросами анісову горілку й ліниво перекладати засмальцьовані карти.

28

За півгодини — батисфера вже опустилася на глибину понад п’ятдесят метрів — її оболонку струсив потужний поштовх, ніби виконаний металевим предметом. Оскар відчув різкий струс, за яким негайно послідував іще один.

— Що це? — тривожно запитав він. — Схоже, що в наш «Наутілус» щось врізалося.

Гумбольдт обернувся до інженера.

— У нас якісь проблеми, мсьє Іполіт?

— Поки ще не знаю. — Француз спохмурнів, потягнув один важіль, іще один, поклацав перемикачами. Однак занурення не припинилося — навпаки, прискорилося, але тепер апарат рухався якимись дивними ривками.

— Трясця йому, — вигукнув Рембо. — Автономне керування відмовило. Можна подумати, нагорі щось сталося…

Він увімкнув переговорний пристрій.

— Франсуа, що там у вас відбувається?

Відповіді не було. З гучномовця чулося лише тихе шипіння.

— Франсуа!!!

Шум і шипіння стали голоснішими. Батисферу трусило й хитало. Рембо міцно стиснув губи і скомандував. — Океаніє, займи своє місце й пристебнися!

— Але ж татку!..

— Роби те, що тобі кажуть!

Бурмочучи собі під ніс, дівчина опустилася в крісло, та ледве встигла пристебнути пасок, як іще потужніший удар струсив «Наутілус». Журнали реєстрації спостережень, вимірювальні прилади, інструменти посипалися зі стелажів на дерев’яну ґратчасту підлогу.

— Боже мій! — Рембо ледве встиг ухопитися за підвіконня, а тим часом навколо них ніби розверзлося пекло. Крижана солона вода полинула зі стелі просто до кабіни. Почулося оглушливе шипіння, і на барабанні перетинки приголомшених людей навалилася надзвичайна важкість. Лампи згасли, і все навколо поринуло в темряву. Потім світильники спалахнули знову — та набагато тьмяніше.

Оскара швиргонуло вперед, і якби він не був пристебнутий, розчавило б об сталеву стінку кабіни. Нагрудний пасок луснув, і юнак завис на тому ремені, котрий охоплював його стегна, намагаючись намацати в темряві хоча б якусь опору. Батисфера оберталася й розхитувалася з боку в бік, а через невидиму шпарину у верхній частині кабіни всередину проникало все більше води. Вона вже вкрила підлогу й досягла його черевиків. За зовнішньою оболонкою апарата щось вирувало й клекотіло.

Несподівано Рембо, який досі щосили чіплявся за один із стелажів, почав, наче білка, дертися вгору залізним трапом на стіні кабіни.

— Що ти робиш, татку? — закричала Океанія, та її голос потонув у оглушливому гуркоті, який лунав у кабіні підводного апарата.

— Ми провалюємося в глибину! Необхідно перекрити вентиль, інакше ми потонемо, наче щури у відрі з водою.

— Зачекай, я допоможу тобі.

— Ні в якому разі! Залишайся на місці!

Не звертаючи уваги на батькові слова, Океанія відстебнула пасок, схопилася за трап і почала підійматися.

— Ти сам не впораєшся — вентиль занадто тугий. — Видершись вгору, дівчина відстебнула від пояса з інструментами гайковий ключ. Просунувши його між спицями залізного маховика на стелі кабіни, вона знову вигукнула. — Давай-но, берися. Ключ спрацює як важіль. Якщо ми натиснемо разом, то все має вийти…

Відчайдушними зусиллями інженер і його дочка врешті-решт примудрилися приборкати зірваний вентиль. Після трьох обертів ключа крижаний потік води перетворився на тонку цівку, а незабаром і зовсім вичерпався. Однак у кабіні вода стояла вже по щиколотку, а всі люди всередині промокли до рубця. Оскар тремтів і цокотів зубами від холоду. Він простягнув руку Океанії, щоб допомогти їй спуститися.

— Що ж усе-таки сталося? І як усередину батисфери потрапила вода? В чому справа?

— Очевидно, обірвався головний шланг. Через нього в «Наутілус» надходили повітря й електрика — те, що забезпечувало діяльність людей і приладів.

— Чому ж тоді й досі горить світло?

— На випадок аварійної ситуації на борту передбачено резервний акумулятор, та його вистачить ненадовго. Необхідно якомога швидше з’ясувати, що сталося, і виправити несправність!

Рембо вже припав до приладів на пульті керування. Задерикуватий чубчик на його потилиці змок, як і весь він узагалі, і злипся темними пасмами. Окуляри конструктора запотіли.

— Допоможи нам, Боже! Ми ж і далі поринаємо на дно! — нарешті, з неприхованим жахом промовив він. — Зараз ми перебуваємо на глибині сімдесяти метрів, проте кінця цьому не очікується.

52