Палац Посейдона - Страница 54

Вона відсахнулася й натягла ковдру до підборіддя.

— Що вам знадобилося в моїй каюті?

— Одягайтеся й прошу за мною, будь ласка!

Відчинилися двері сусідньої каюти. На порозі з’явилася Еліза в довгому нічному пеньюарі.

— Що тут відбувається? — невдоволено поцікавилася економка.

Вона обмінялася з капітаном кількома словами, після чого її голос затремтів. У ньому відчувалася розгубленість. Моряк говорив поспіхом, схвильовано жестикулюючи, а потім квапливо залишив каюту…

Сталося щось страшне. Шарлотта скочила на ноги, остаточно струсивши з себе сон.

— У чому справа, Елізо? Ти хоча б щось розумієш?

— Ми маємо піднятися на палубу, — промовила Еліза. — Хутчіш одягайся!

За кілька хвилин обидві жінки були на головній палубі. Тут уже зібралася майже половина суднової команди. Матроси щільним колом оточили паровий підйомник і виносну стрілу, що слугувала для спуску батисфери на воду. На пульті керування підйомником безпорадно лежало нерухоме тіло оператора — симпатичного товстуна-провансальця Франсуа. Його очі були широко розплющені, а шкіра мала якийсь сірий відтінок, наче мокра штукатурка. Поруч із Франсуа стояв судновий лікар, намагаючись намацати його пульс. Нарешті медик випростався, сховав стетоскоп, знизав плечима й похмуро констатував:

— Він мертвий. Очевидно — інфаркт міокарду.

Шарлотта затамувала подих.

Тим часом Еліза кинулася розпитувати капітана про те, що сталося, але той лише розгублено хитав головою і розводив руками. Наразі економка відсахнулася від нього й притисла обидві руки до грудей.

— Що? — скрикнула Шарлотта. — Що з «Наутілусом»?

Губи темношкірої жінки затремтіли, вона заридала.

— Він сказав, що затиски, які утримували трос на блоках, випадково відкрилися…

— Що це означає? Де батисфера?

Тільки тепер Шарлотта глянула вгору, на стрілу підйомника. Сталевий трос, на якому мав би утримуватися підводний апарат, тепер безладно метлявся в повітрі. Головний шланг, що забезпечував «Наутілус» повітрям і електрикою, було обірвано. За бортом ледве чутно плюскотіло непроглядне нічне море.

Дівчині знадобився деякий час, щоб повністю усвідомити весь жах того, що сталося.

Страх своїми крижаними лещатами стиснув її серце.

— Не може бути, — прошепотіла вона. — Це неможливо…

— На жаль, це саме так, люба моя.

— Але треба ж негайно щось робити. Необхідно організувати рятувальну експедицію!

— Так, звісно, — ніби не чуючи її слів, пробурмотіла Еліза. — Важіль, кнопки, якийсь перемикач… Капітан каже — це неймовірно, просто якась загадка, як таке могло статися… Він вважає, що все це трапилося близько півгодини тому. Ніхто нічого не бачив і не чув. Раптово відбувся сильний поштовх унаслідок обриву шланга, спрацювала тривожна сигналізація. Вахтові кинулися на палубу й виявили тіло бідолашного Франсуа, що схилилося на панель приладів. Спочатку вони вирішили, що оператор заснув, але потім з’ясувалося, що він не дихає. Трос висів цілком вільно, а «Наутілуса» на ньому більше не було…

— Можливо, він плаває десь неподалік? Адже батисфера має порожнистий корпус і могла б…

— «Наутілус» важить кілька тонн, і його об’єму не вистачить, щоб утримати на воді таку масу. За словами капітана, він уже давно пішов на дно… О, бідна моя дитина!.. — Еліза обняла дівчину і притиснула її до грудей.

Однак Шарлотта й не думала здаватися. Відштовхнувши Елізу, вона вигукнула:

— Ми повинні врятувати їх! Невже не існує ніякої можливості підняти апарат на поверхню? Якщо люки й ілюмінатори витримали тиск на глибині, то повітря в кабіні вистачить, щоб усі четверо змогли протриматися кілька годин. Яка тут глибина?

Еліза тільки знизала плечима.

— Ну так запитай у капітана! Ти ж знаєш, що я не розумію французької.

— Я вже ставила це запитання, — відповіла Еліза. — Він вважає, що метрів сто п’ятдесят, тож немає жодного шансу на порятунок. Усі, хто був у «Наутілусі», давно загинули.

Шарлотта скинула вгору голову.

— Як? Але ж цього просто не може бути! Глибина тут не така вже й велика. І з допомогою того ж таки сонара можна виявити, де саме перебуває батисфера!

— Навіть якби ми точно знали, де вона лежить, довжини троса все одно б не вистачило! — заперечила Еліза. — В ньому лише близько ста метрів, а батисфера поринула набагато глибше, причому невідомо, на яку саме глибину. Найгіршим є те, що зонд-приймач сонара залишився на «Наутілусі» і зник разом із ним. Виходить, і сонаром ми не можемо скористатися для пошуків. Вимірювання, проведені тут напередодні, показували глибину від двохсот до трьохсот метрів. «Наутілус» не розрахований на такий тиск.

Шарлотта схилила голову.

— Але ж ми не можемо сидіти й нічого не робити!

— А що тут вдієш? Капітан уже прийняв рішення розвернути «Каліпсо» й узяти курс на Афіни, — ледве не плачучи, стиха промовила Еліза. — Він має негайно ж поінформувати про все, що сталося, грецьку берегову охорону. — Вона взяла руки Шарлотти у свої. — Все, що ми можемо тепер зробити, — це молитися за їхні душі.

…Протікання у вентилі було усунено, й вода більше не заливала кабіну. Гідроізоляцію перевірено, оглянуто кожний квадратний сантиметр внутрішньої обшивки, котра виявилася в бездоганному стані. «Наутілус» витримав, принаймні поки що.

Однак Оскар тремтів, наче його трусила пропасниця. Обхопивши себе руками, він намагався зігрітися, та це анітрохи не допомагало. Термометр у кабіні показував лише кілька градусів вище нуля, а їхній одяг був геть мокрим і не зігрівав. Сталь оболонки батисфери, здавалося, була холодною, як крига. Відрізані від світу, перебуваючи на глибині ста п’ятдесяти метрів нижче за рівень моря, огорнуті суцільною темрявою, всі, хто був у кабіні «Наутілуса», були приречені.